Головна | Мій профіль | Вихід | RSS | Реєстрація | ВхідПонеділок, 20.11.2017, 16:33



Меню сайту
Наше опитування
Оцініть школу Ліцей
Всього відповідей: 1521
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Показники творчого уроку

Критичний аналіз причин кризових явищ в освіті показує, що однією з основних є недостатня соціалізація школярів, непрофесійний підхід до визначення потенцій особистості, які забезпечують її виживання в нелегких сучасних умовах. А щоб скоротити відстань між теорією і практикою, подолати кризу в системі освіти, можна розробити технології створення педагогами емоційного комфорту в навчальному процесі. У цьому плані найбільший інтерес викликають дослідження особливостей ускладнених стресових ситуацій, які переживаються дітьми в соціальному середовищі, їх класифікація, пошук головних джерел моральної сили особистості, яка допомагає їй долати труднощі й формувати стратегії їх подолання.

Практика свідчить, що будь-яке ускладнення в житті людини ставить її перед вибором певного типу реагування. Тобто вміння обирати активну позицію й демонструвати свій гнучкий стиль поведінки або ж ставати пасивним, що не допомагає виходу зі складної ситуації й частіше розчаровує людину. Найгостріше переживають такі ситуації ті школярі, які не вміють постояти за себе, не знають конкретних прийомів подолання суворих соціальних негараздів. І допомогти їм у цьому мають дорослі. Збагачення психічного й фізичного здоров'я дітей, створення для них емоційного добробуту в сім'ї і школі зобов'язує дорослих до підвищення своєї психологічної компетентності. Так, в обов'язки вчителя входить пробудження в учнів інтересу до свого здоров'я, формування в них прагнення володіти технікою самовияву, що пом'якшує кризи у їхньому житті. Учитель має стати помічником і союзником учнів у їхньому прагненні розпізнати характер перевантажень, проектуванні конкретних схем їх подолання. Він має попередити і пом'якшити силу зовнішнього впливу на дитячу психіку, навчати їх конкретної техніки реагування у складній ситуації, на різні загрози їхньому емоційному добробуту.

У зв'язку з цим зростає значущість позитивного емоційного забезпечення шкільного уроку. Тому під час планування вчитель проектує паралельно з навчальною інформацією сценарій свого педагогічного спілкування із класом, де важливого значення набуває підбір і подання емоціогенного дидактичного матеріалу. Правильне його дозування на уроці може сприяти підвищенню розумової активності учнів, розвитку в них позитивної особистісної системи ставлень у класі.

Дидактичне корисним матеріалом на уроках і заняттях є ілюстративний матеріал (портрети, кінопокази, картини, картки), які подаються відповідно до інтересів учнів, організація дискусій, актуальних для них, а також творчі ігри та практичні заняття.

Розробка сценарію уроку має включати творчу активність педагога, його інноваційний досвід, готовність до створення емоційного комфорту на уроках, який примножує розумову радість і вчителя, і учнів. Педагогічна діяльність тісно пов'язана з інноваційною діяльністю. Результатом інноваційної діяльності (вона характеризується інтенсивними нововведеннями) є форми організації навчального процесу з конкретними змінами у змісті, у методах, у технології, у засобах проведення навчально-виховного процесу. Нове в освіті— це не тільки ідеї, підходи, методи й технології, а й будь-які елементи навчального процесу, які мають прогресивний початок, сприяють соціальному просуванню суспільства, духовному збагаченню особистості, її емоційному добробутові.

На даному етапі розвитку нашої системи освіти інноваційний досвід педагогів слід розглядати як системну діяльність, яка кардинально змінює погляд на традиційну практику використання емоціогенного дидактичного матеріалу в навчальному процесі. Навчальна діяльність складна для школярів широким діапазоном своїх завдань, характером пошуку варіантів вирішення. Вони не завжди можуть легко й оперативно реалізувати свої можливості в ній. Вона залучає дітей у процес пізнання й у конкретну «сітку» взаємин, приєднує до досвіду інших, до традицій народу.

У процесі навчання паралельно з нагромадженням знань відбувається виховання особистості, її духовне збагачення, зростає її моральний потенціал, створюється її світосприймання, досвід спілкування, творчий потенціал, виявляються й закріплюються в конкретному соціумі риси її характеру.

Школа ставить перед особистістю конкретні орієнтири в її соціальній поведінці на задоволення, самореалізацію та самовдосконалення. Розвиток у напрямі цих трьох орієнтирів (вибраних особистістю координат) пов'язаний з її вмінням долати труднощі, бар'єри соціального оточення. Умовно ці бар'єри розподілені на індивідуальні й колективні. До індивідуальних бар'єрів відносимо лінощі, слабку волю, невпевненість у собі, невимогливість, несистематичність у роботі, обмеженість інтересів, унаслідок цього в особистості формується низька самоповага.

На жаль, учителі мало звертають увагу на цей феномен. За розвитку пізнавальної активності, спрямованості учня у своє майбутнє недопустимо не враховувати його постійне почуття особистої цінності, яке ґрунтується на правильному самосприйманні й надихається оптимізмом, позитивними емоціями, конкретними ідеалами. Самоповага відображає те, як людина бачить і оцінює себе на суттєвих рівнях психічного переживання. Як у «суб'єктивному реалістичному самосхваленні», у самоповазі завжди виділяється два аспекти: почуття особистої дієвості (упевненість людини у своїй здатності думати і діяти) і почуття особистої цінності.

Життя не завжди справедливе. Круті віражі життя часто випробовують наші сили, а розчарування, образа, заздрість, ревнощі не обходять нас стороною. І щоб вистояти — необхідний позитивний погляд на ситуацію, об'єктивне оцінювання своїх сил, тобто слід почуватися впевнено в контролі над особистим способом життя. Висока самоповага формує у людини імунітет до різних «штормів» у її життєвому просторі. Вчителю важливо пам'ятати про постановку емоційно значущих завдань для дітей.

Поняття значущість (цінність) як термін увів у XIX ст. німецький філософ Ґ.Лотц, який підкреслював, що звернення людини до свого внутрішнього світу допомагає їй знайти в ньому знання загальних істин, досвід переживань, певних явищ і віру в ту мету, яка надає значущості подіям, що відбуваються. Виміром значущості є моральні почуття, вияви добра, що виправдовують працю по досягненні істини. Із цього погляду значущість можна розглядати як властивість людей, речей, ідей, усього, що є у світі, що робить нас добрішими або злішими, правдивими або брехливими, красивими чи некрасивими, тобто наближати до істинного призначення або віддаляти од життя.

Носіями цінних для людини ідей можуть бути близькі їй по духу люди. Пошук таких людей, контакт, об'єднання з ними прикрашає наше життя співпрацею, співтворчістю. Усе це нам дає колективна діяльність.

Навчаючись, учні залучаються до колективної діяльності, до конкретної взаємодії зі своїми однолітками, де колективними бар'єрами можуть бути психологічна несумісність і нетворчий клімат у колективі (слабка його орієнтація на самостійність, незалежність і творчість).

Різне сприймання людей, категоричність їхніх думок, неврівноваженість, що виявляється в підвищеній емоційності, завищене самооцінювання (з постійною саморекламою), незбігання деяких рис характеру може стати не тільки причиною непорозумінь між дітьми, а й серйозним конфліктом, що виключає успіх загальної справи. У психологічній літературі зростає інтерес до засобів, які коригують таку поведінку дітей, описано багато психотерапевтичних методів, але не всі вони розкриті для вчителя в сучасній школі. Цілеспрямоване керівництво учнями на уроці потребує від педагога знання процесу взаємодії з учнями і тих умов, які забезпечують продуктивність уроку, заняття. Важливим при цьому є не тільки інтенсивність впливів на клас, групу з боку педагога і не стільки їх змістовність і різноманітна варіативність, скільки сам факт оформлення вчителем свого виходу на контакт із класом, використання своїх прийомів, які спонукають учнів до успішного контакту.

У контакті вчитель через свій емоційний світ ілюструє свою наближеність (або віддаленість) до (від) дитячого колективу через силу своєї симпатії, поваги до особистості. Через ці емоційні координати учень почувається в конкретній ситуації взаємин із педагогом, відчувається дистанція з учителем, валентність взаємин («ти мені свій» або «ти мені чужий») і позиція, тобто відчутний каркас психологічної єдності «ми з Вами свої», і цей знак єдності педагога і групи, класу закріплюється зовнішньою емоційною забарвленістю і взаємною авторитетністю один для одного.

У вмінні педагога створювати й підтримувати каркас психологічної близькості в контакті з учнями, в умінні постійно повертатися на висоту «ми з вами свої», незважаючи на різні перешкоди, і виявляється психологічна культура вчителя, його майстерність забезпечувати функціонування спільної співпраці і спілкування із групою.

Контакт у навчальній діяльності сприяє тому, що під час взаємодії педагога з учнями створюється позитивна атмосфера, задоволення від інтелектуальної діяльності з обох сторін. Він активізує можливості, здібності і педагога, і класу, виправдовує очікування обох сторін щодо об'єктивності оцінювань. Оцінювання вчителя є інструментом його влади над дитячими душами. Дуже важливо при цьому, щоб учні добре знали про критерії оцінювання і про те, що є предметом оцінювання вчителя у спільній діяльності. Відсутність таких знань породжує страх в учнів у навчальній ситуації.

Дослідження свідчать, що у вчителів із великим стажем інноваційної діяльності найчастіше предметом оцінювання є аспекти поведінки й діяльності дітей:

а) допитливість, цікавість;

б) гнучкість їхнього мислення, винахідливість;

в) швидкість уважного погляду на ситуацію і свої можливості;

г) уміння долати труднощі, вірити в себе;

г) добра пам'ять і її оперативне використання у вирішенні важливих завдань;

д) уміння оцінювати себе й інших за загальноприйнятими критеріями;

е) уміння оптимально реалізувати свої здібності в широкому репертуарі соціальних ролей шкільного життя;

є) уміння зберігати оптимізм у найскладніших ситуаціях і звичку допомагати іншим, бути корисним для них.

Знаючи критерії оцінювання педагогів, учень набуває точнішого орієнтування в діяльності, у контакті, у діалозі, у дискусії з іншими у школі. За розмитості цих критеріїв у дітей виникає страх перед оцінкою, знижується впевненість, створюється дискомфорт у класі. Для адекватної взаємодії з іншими школа і сім'я мають підготувати кожну особистість:

• розвинутою структурою типових почуттів (Т.Шибутані);

• умінням загальноприйнятим способом визначати (сприймати, оцінювати) ситуацію взаємодії і прогнозувати успіх у ній з використанням своїх зусиль, знань, досвіду;

• умінням типовим чином (відповідно до очікувань) вибудовувати свої дії, «виявляти» свої думки, захищати свої принципи.

Тільки через ці три магістральні лінії можливе максимальне наближення молоді до певного канону, що культивується в сучасному суспільстві. За побудови заняття, уроку педагог завжди передбачає створення емоційного комфорту для учнів. Як свідчать наші дані, успішно контактують ті педагоги, які здатні забезпечити емоційний комфорт учням на уроках, заняттях. Особливого значення надають таким аспектам занять, як:

• специфічність, варіативність зустрічей із класом, групою;

• набір різних варіантів привітань дітей і звернення до їхньої особистості на уроці;

• своєчасне оцінювання робочого стану учня, робочої атмосфери класу, групи з констатацією продуктивності їхніх дій, поведінки, творчих досягнень;

• домінування позитивного оцінювання над негативними на адресу дітей;

• підтримка інструктивне насичених діалогів, а також конструктивних пропозицій, аргументованих думок у дискусії.

Прагнення цих учителів до актуалізації позитивних емоцій на кожному уроці, безперечно, полегшує розумову працю школярів, допомагає досягнути загальними зусиллями розумової радості, під час якої діти швидше і краще розуміють навчальний матеріал, грунтовніше його запам'ятовують і довше пам'ятають, у них точнішим стає орієнтування на вимоги вчителя. На таких уроках зростає самоповага дітей. Чим вищий рівень самоповаги, тим краще людина вирішує проблеми в навчанні і в особистому житті, а зростаюче шанолюбство ілюструє її надії до гідного проходження через усі випробування в житті, можливості без страху відчути їх на життєвому шляху і емоційно, і інтелектуально, і творчо. Самоповага особистості в очах інших людей може бути розцінена як надійність і як духовний «капітал», що дає змогу людині бути завжди за будь-якої ситуації на висоті.

Однак, під час навчальної діяльності навіть досвідченому вчителю добре відомі моменти протидії з боку учнів, і причина може приховуватися у стратегії вчителя, який не враховує бажання учнів мати емоційний добробут у контакті з ним. Спільна діяльність учителя із класом ніби негласно диктує спектр дій схвалення дітьми і спектр дій незадоволення («табу»). Протидії з боку учнів нерідко провокуються дорослими: батьками, учителями. Основними їх причинами є: необ'єктивне оцінювання навчальної роботи і поведінки учнів; необґрунтовані підозри учнів у недобрих намірах і навмисних учинках; приниження гідності школярів; погроза учням як ультиматум взаємин; скарги на учня референтній групі; ігнорування думки школярів під час вирішення загальних проблем класного колективу; зміна вимог до них в однакових ситуаціях; фізичний вплив на учнів тощо.

За наявності таких причин у класі неминучі зіткнення позицій учнів і вчителя, результатом яких є емоційні негаразди, конфліктні ситуації тощо. Тому турбота вчителя про позитивний психологічний клімат в учнівському колективі має тісно пов'язуватися з емоційним комфортом школярів, який без розумових радощів на уроці і позитивних емоцій у спілкуванні неможливий.
Офіційна адреса

м. Шепетівка,
Хмельницька область, 30400, вул.Горбатюка,61,
тел./ф.:8(03840) 4-07-78,

e-mail:nvk1sh_licey@i.ua

Партнери
Пошук
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів
Погода
Погода в Україні Погода в Україні Погода в Україні

Copyright MyCorp © 2017
Конструктор сайтів - uCoz